Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 10 : Принц Хаосу : роман

Заключна частина Хронік Амберу. Протистояння Лабіринту і Лоґрус виходить на новий рівень. Вони більше не намагаються діяти “з тіні” (як би дивно це не прозвучало в контексті світу Хронік Амберу). Лоґрус “хоче бачити” Мерліна на троні Дворів Хаосу. От тільки Мерлін вперто пручається і бурчить “не хочу бути королем, це той ще головний біль”. Він протистоїть власній матері, зведеному брату, який здавався весь цей час вірним союзником, а насправді він з Дарою намагалися отримати контроль над Мерліном за допомогою артефакта. І, зрештою, Мерліну все вдається, за допомогою друзів та Колеса-Привида. Але і королем він таки стає. Але вільним від сторонніх магічних впливів. Читалося жваво. Та не сподобалося декілька досить важливих речей. Юрт. Все життя ненавидів Мерліна (буквально з пелюшок) і намагався його вбити (з притомного віку) багато разів, а тут раз - і “я все переосмислив, зара буду тобі допомагати, і на трон навіть більше не хочу”. До самого кінця чекала, що то буде хитрий хід, - але ні. Якщо з мотивацією Люка ще більш-менш було зрозуміло (“у мене був батько, якого я майже не бачив і не пам'ятаю, і його вбив твій батько. Я дуже любив мою маму, а мама хотіла помститися за смерть батька, тому я і взяв це на себе, але коли подружився з тобою, ти став мені ближчий за батька, якого я не знав”), то що з Юртом? Просто, бо автору схотілося? Був персонаж, і він не хотів його убивати або якось усунути, що робити не вигадав, і вирішив, що нехай отак чарівно переміниться, щоби допомагати Мерліну? Особливо при тому, що Юрт страшенно хотів правити Дворами Хаоса, а в черзі на трон перед ним був Мерлін. І він і залишається таким самим спраглим до влади. Хоч би якась ремарка була на кшталт: “Я в сусідній Тіні спробував це царювання, і то такий гемор, що най його шляк трафить! Я ледве звідти втік, і сюди вже точно не хочу! Я краще постою і подивлюся, як ти будеш на троні корячитися.” Забагато “бога з машини”. Чимось мені все це почало нагадувати стару комп’ютерну “бродилку”. І багато подій виглядають трошки притягнутими за вуха, так, аби добрати необхідного обсягу. Незважаючи на це, Хроніки Амбера залишаються в моєму серці і в моїй книжковій колекції. І на черзі - Ілюстрований Путівник ;) #читаємобогдан