Послухач. Кн.1 : роман

Петра Стеглікова "Послухач" Видавництво Богдан, 328 с. Переклад Тетяни Савченко #читаємоБогдан Не знаю чому, але мені подобаються книги в жанрі постапокаліпсису та дистопії. Книги про похмуре майбутнє після світової війни чи глобальної катастрофи та різні тоталітарні режими. Можливо тому, що в наших реаліях, треба не тільки сподіватися на краще, але й серйозно дивитися на можливі сценарії майбутнього. Такі всесвітньовідомі твори як "Кантика для Лейбовіца" Волтера М. Міллера, "Проклін-зона" Роджера Желязни, "451° за Фаренгейтом" Бредбері, "Я - легенда" Метісона, "День триффідів" Віндема, "Дорога" Кормака Маккарті, "Довга хода" Кінга давно вже стали класикою жанру. З української літературі можу відзначити захоплюючу постапокаліптичну трилогію Юрія Щербака "Час смертохристів" про майбутнє України та дистопію Ярослава Мельника "Далекий простір". А от чеської фантастики, тим більше заявленої як постап та дистопія, я ще не бачив і не читав взагалі. Тож коли побачив анонс роману чеської письменниці Петри Стеглікової "Послухач", яка ще й є першою частиною цілого циклу, пенталогії, я одразу зацікавився! Але треба сказати, що це не той класичний постапокаліпсис чи дистопія, до якого я звик, це скоріше постап-технофентезі. Трохи нагадало "Машину" Дарії Піскозуб, де знання про технології в майбутньому втрачено і люди поклоняються ШІ та комп'ютерам як божествам. Чеська авторка заколотила вельми непростий заміс, де намішано стільки всього до купи, що навіть десь занадто. А ще це янг едалт, де головна героїня – це 12-літня дівчинка Ілан, яка вимушена видавати себе за хлопця. Ілан описує на самому початку роману історію цього світу. Авторка доволі майстерно одразу, а не поступово, з перших розділів занурює читача у доволі складний світоустрій, значно полегшуючи читання, коли не треба самому розбиратись і здогадуватися що до чого. Ілан переповідає спогади минулого, які їй розповіла матінка. А розповісти тут є про що. Події роману відбуваються у 2346 році. Це наш світ, наше літочислення, наше майбутнє, є тут і Європа, і Уральські гори. Після Великої Війни за цими горами випалена радіоактивна пустеля, що не може не тішити. На прикордонні, у високогір'ї поселилася етнічна меншина винахідників, які переїхали сюди десь з Європи (Чехії? Румунії? України?) і знайшли родовища дивовижного мінерала названого скляніт, який містить в собі колосальну енергію, яка замінила ядерну. А ще з нього добувають кристали лютоміну, здатного значно подовжити людське життя. Зі скляніту майстри побудували на межі гір високий енергетичний бар'єр, щит, який захищає від отруйної радіації та випарів з тієї сторони, де вижили якісь монстри-мутанти. Але в радіусі дії щита, не працюють жодні механізми, машини, зброя та електроніка, тож мешканці гірських міст живуть практично у середньовіччі, їздять на конях та б'ються на мечах, які теж виробляють зі скляніту. З часом, заздрісні жителі високотехнологічної європейської низовини, спраглі до лютоміну, напали та захопили міста склянарів. Самих майстрів поневолили, зігнали в гето, зробили з них рабів і відправили у штольні нещадно добувати скляніт, від радіоактивних випромінювань якого, теж почали народжуватися діти з мутаціями. Тож Ілан, як і весь народ склянарів, яких вже і за людей не вважають, народжена рабинею у цьому жорстокому світі майбутнього, вимушена боротись за своє виживання та постійно носити хламиди і вуалі, повністю ховаючи все своє тіло та обличчя. Попереду багато цікавих пригод, подорожей та битв, але про це ви вже дізнаєтеся самі, прочитавши цю книгу. Моя оцінка 8/10.