Зустрічаємо літо ~ знижка 20% Дізнатись більше
Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Новини Електронні книги Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
Нова Пошта Укрпошта basketКошик

Книга дня Знижка 50%

corner_white
Важка чоловіча робота. Роман
Важка чоловіча робота. Роман Радутний Р. В.
99,00 грн
49,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 29.05.2024
Відповіді перекладачки книг циклу "Колесо часу" Галини Михайловської. Частина 1
new-news 27.05.2024
Події тижня (27 травня - 2 червня)
new-news 27.05.2024
Чому та як варто говорити з дітьми про політику?
new-news 24.05.2024
Видавництво "Богдан" на Книжковому Арсеналі
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Ми у соц. мережах



ГоловнаseparatorНовини видавництваseparatorІван Андрусяк: «У поезії завдання перекладача — якомога глибше передати емоцію»

calendar 14.03.2024
view507
Час читання: 10хв.

Іван Андрусяк: «У поезії завдання перекладача — якомога глибше передати емоцію»

Іван Андрусяк: «У поезії завдання перекладача — якомога глибше передати емоцію»

Усі знають Івана Андрусяка як чудового прозаїка і поета, а от про перекладацький доробок — не дуже. Як Ви почали перекладати і що вже переклали?

Я перекладач, так би мовити, принагідний — тим паче, мови мені даються тяжко. Але, мабуть, у кожного поета рано чи пізно виникає спокуса передати рідною мовою емоцію іншомовного вірша, який «сягнув душі». Так мене, геть іще юного, на початку 1990-х захопила поезія найбільш хвацького з польських «проклятих поетів» Анджея Бурси. Я тоді видав збірочку перекладів із нього «Усмішка горлом», і вона навіть мала певну популярність у літературних колах — мене й досі «наздоганяють» якісь особливо збитошні цитати з неї, як-от «мав я в дупі малі міста» чи «іще кілька романтичних віршів — і в люлю».
Потім був період захоплення чи не найбільшим деконструктором в англомовній поезії, американцем Едвардом Естліном Каммінґсом, унаслідок чого вийшла збірка його вибраного «Тюльпани й димарі», яку ми переклали разом із Катериною Борисенко. Книжку дуже добре сприйняло наше літературне середовище.
Чималий розголос мало українське видання публіцистичної книжки російської опозиційної журналістки Анни Політковської «Друга Чеченська» в моєму перекладі. Ми ще встигли провести в Києві презентацію, перш ніж путін убив пані Анну…
Відтак я чимало перекладав різного на замовлення — і фантастику, і публіцистику, якось навіть оповідання Льва Толстого, — але то було не для душі, а для заробітку, і зараз із того мало що можна згадати. А для душі — поезія і для дорослих, і для дітей, зокрема вірші до обох «Аліс» Льюїса Керрола; а ще — кілька особливих для мене текстів, які дуже люблю, зокрема «Різдвяна пісня в прозі» Чарльза Дікенса, котра витримала з десяток перевидань і досі присутня на ринку…
Ну і не можу не згадати славетного «Діда Иванчіка» Петра Шекерика-Доникового — хоча це не переклад у звичному розумінні, а адаптація літературною мовою твору, писаного гуцульським говором, — але твір дивовижний, і то була дивовижна й напрочуд щаслива для мене, гуцула, праця! Зараз часу на перекладацькі проєкти практично не маю, і якщо вже за щось беруся, то це має бути дуже хвацький текст і з певним викликом — щоб мені цікаво було «гратися». Так, щойно у видавництві «Читаріум» вийшла в моєму перекладі збірка англійської поетеси й казкарки Джорджі Адамс «Оповідень», яка привабила мене дуже класним поєднанням ігрових віршів і ритмічної прози.

Як взагалі перекладати поезію? І як Вам трапилася книжка «Котознавство» Еліота, по суті, дорослого поета?

Перекладати поезію мені непорівнянно цікавіше, ніж прозу. У прозі ти маєш передовсім донести зміст і витримати стиль, а в поезії твоє завдання — якомога глибше передати емоцію. Ясна річ, це складніше — але й відкриває цілий простір можливостей і таку свободу, яка перекладачеві прози ніколи й не снилася.
А Еліот для мого покоління поет особливий, знаковий. Його «Вибране» 1990-го року з передмовою Соломії Павличко в більшості з нас зачитане до дірок, та й досі на улюбленій полиці лежить на почесному місці. Анатолій Дністровий навіть свій літгурт тоді назвав «Друзі Еліота».

Усі ми розмислювали над рядками Еліота:
світ закінчиться саме так
світ закінчиться саме так
світ закінчиться саме так
не вибухом а схлипом.

Усі ми проживали оте знамените:
обтанцюймо кактус колом
кактус колом
кактус колом
обтанцюймо кактус колом
о п’ятій годині ранку.

І не один мистецький «кактус» так був обтанцьований.
Щоправда, в тому знаковому «Вибраному» не було жодного вірша з «Практичного котознавства, писаного Старим Опосумом» (така автентична, повна назва цієї книжки). А про такі фундаментальні видання, як двотомник Томаса Стернза Еліота від видавництва «Навчальна книга — Богдан», який містить більшість наявних варіантів українських перекладів усієї його поетичної спадщини, ми тоді ще й мріяти не могли… Та й про мюзикл Ендрю Ллойда Вебера «Коти» ми, звісно, чули — але я, скажімо, уявлення тоді не мав, що це текст того самого Еліота…
Власне про «Котознавство» вперше дізнався зі «Всесвіту» — тоді це ще був провідний журнал світової літератури, а не те знущання, на яке він перетворився зараз. У ньому з’явилися кілька віршів з цієї книжки в чудовому перекладі Олександра Гриценка — і я був такий заінтригований ними, що почав шукати по бібліотеках бодай щось більше про «Котознавство» — й одразу ж з’ясував, що російських перекладів є зо два десятки! Звісно, різної якості, і ніякості різної — але ж, курва, два десятки! А ми де? «У глибокій дірі»? Ну, озвірів я на це — і сам собі заприсягнувся, що хай там як, а мушу перекласти цю чудову книжку українською. Згодом, завдяки друзям, дістав оригінальне видання — і вперед…

Що, на Вашу думку, характерно для поезії Еліота? Чи було складно її перекладати?

Еліот — один із найбільших інтелектуалів свого часу. Він задав тренди розвитку поезії на століття. Це так здається — «віршики про котиків», а там стільки культурологічних, філософських, історичних, літературних алюзій; стільки пластів фірмової еліотівської іронії; стільки цікавущих власне поетичних знахідок, що я сам не знаю, як з усім цим упорався.
Зрештою, я й не певен, що аж так добре впорався — вочевидь якісь алюзії, якісь пласти відчитати так і не зміг. Із причин як суб’єктивних — на відміну від Еліота, я не геній; так і об’єктивних — скільки століть окупанти «вишибали» нашу культуру з європейського контексту, тож тепер треба неперервних зусиль принаймні кількох поколінь, щоб почуватися в цьому контексті як удома; а моє покоління наразі лише перше, яке в цей контекст повертається — і зважаючи на те, що окупант не вгамовується і знов пішов на нас війною, немає жодної ґарантії того, що нам вдасться забезпечити таку необхідну нашій культурі тяглість і неперервність…
Однак я переконаний, що знакові тексти світової літератури — і «Котознавство» в тім числі — кожне покоління має переперекладати наново, по-своєму. От у нас в останні роки з’явилося одразу кілька перекладів Керролових «Аліс». Не всі з них однаково добрі, але це нормально — дуже важливо, що вони з’явилися. Коли Андрухович наново перекладає Шекспіра — це правильно. Коли Жадан наново перекладає Целяна — це важливо. Хочу закликати й молодших колег: оберіть собі той знаковий твір світової літератури, який вам «допік до живого» — і перекладіть його по-своєму, не страхаючись того, що до вас, може, цей твір перекладав Рильський, Лукаш, Кочур, Содомора чи інший геній. Культура жива й актуальна тоді, коли вона в перманентному оновленні. Зайвою ваша робота точно не буде.
І «Котознавство» неодмінно перекладіть іще не раз і не двічі!

Котознавство — про котів. А коти у Вас, як і в Еліота, теж є. Чи приміряли образи з книжки Еліота на своїх улюбленців? Які типажі у домашніх котів? Еліот у вступному вірші натякає, що у котів має бути три імені. А Ви як вважаєте?

Я не раз жартував, що «кошатники» й «собачатники» — одна із засадничих речей, за якими поділяється людство. А в кожному жарті, як відомо, лише дещиця жарту. Тим паче, що коти — справді особливі істоти, зі своїми характерами, кожен зі своєю еволюцією в поведінці, смаках, прихильностях і антипатіях.
Таємних імен своїх котів я, звісно, не знаю, вони їх нікому не звіряють — але хоч домашніх кличок кожне має по кілька, та ім’я таки одне, і в перші дні нашого знайомства якось завжди виходить так, що це головне ім’я знаходиться інтуїтивно, і воно виявляється відповідним котові протягом усього його життя.
Скажімо, Криволапа я традиційно десь із листопада-грудня називаю Кабачком, бо в цей час він набирає вагу й округлість і за формою тіла нагадує кабачок; але з березня він уже Гуляка — може не приходити додому по кілька діб, але зазвичай таки щоранку з’являється, швиденько виїдає все, що знаходить у своїй мисці, дуже нетерпляче не просить, а вимагає добавки, вмить поглинає і її — і зникає до наступного ранку. Коли ж цей інтенсив закінчується — тоді він уже Доходяга, лише шкіра й кістки, — проте щасливий. Утім, головне домашнє ім’я його все одно Криволап, бо коли ми його підібрали, це було малюсіньке кошеня, яке ще довелося вигодовувати з піпетки, і воно припадало на лапку, хоча ушкодженою та лапка не була, і це швидко минулося. Уже пізніше я дізнався, що в кошенят таке трапляється від виснаження — певно, ті дні, які він провів на вулиці, були для нього неабияким випробуванням. А загалом він котик дуже добрий, мрійливий і трохи «абстракціоністський», як пейзажі його «тезки», славетного художника Анатолія Криволапа.
Звісно, Еліот описує цікавущі типажі, і вони теж бувають проявні в поведінці як Криволапа, так і Вангога, Сімони, ба навіть юного Паріса, характер якого ще формується…

Інколи всі вони — «медові киці»:
удень понурі, удень сонливі,
приберігають до ночі шал…

Інколи в них прокидається Рам Там Таґер — «кіт навпаки»:
Ото характер — немає спасу…
Даси йому риби — поб’є горшки,
а риби захоче — не їстиме м’яса.
Даси сметани — і не моргне:
її просто так він їсти не стане;
та щойно на кухні не буде мене —
одразу в нього пика в сметані!

Ну і не раз я спостерігав за тим, як гасають і гандзиґають у дворі собаки — аж тут на ґанок будинку виходить Сімона, точнісінько як в Еліота Великий Румпус:
Смачно й ліниво він позіхнув,
пащу оголюючи страшну.
Зблиснули люто хижі очиська:
хто ж це посмів потривожить котиська?
! Зиркнув понуро, стрибнув спроквола —
жодного пса й не завважиш довкола.

Ну, я так можу годинами про своїх котів розказувати. Думаю, й ви у своїх залюбки впізнаєте як ці, так і багато інших типажів.

Розмовляла Оксамитка Блажевська

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue