Зустрічаємо літо ~ знижка 20% Дізнатись більше
Видавництво Навчальна книга - Богдан
Видавництво Новини Електронні книги Співпраця Де придбати Контактні дані Доставка і оплата Foreign Rights
Телефони для замовлення:
phone_num (067) 350-18-70
Нова Пошта Укрпошта basketКошик

Книга дня Знижка 50%

corner_white
Важка чоловіча робота. Роман
Важка чоловіча робота. Роман Радутний Р. В.
99,00 грн
49,00 грн
crt до кошика
Новини видавництва
new-news 29.05.2024
Відповіді перекладачки книг циклу "Колесо часу" Галини Михайловської. Частина 1
new-news 27.05.2024
Події тижня (27 травня - 2 червня)
new-news 27.05.2024
Чому та як варто говорити з дітьми про політику?
new-news 24.05.2024
Видавництво "Богдан" на Книжковому Арсеналі
Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!
Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
mail support@bohdan-books.com


Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень
Умови доставки, оплати і повернення
Політика конфіденційності



Ми у соц. мережах



ГоловнаseparatorНовини видавництваseparatorРозмова з Настею Музиченко

calendar 28.12.2023
view335
Час читання: 7хв.

Розмова з Настею Музиченко

Розмова з Настею Музиченко

«АКЦЕНТ НА ЕКОЛОГІЇ ТА ТВАРИНАХ МОЖЕ БУТИ ДУЖЕ РЕСУРСНИМ І ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ВІДЧУТИ СВОЮ СИЛУ»

Настя Музиченко — письменниця, методистка лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України», експертка в «BaraBooka», «Простір української дитячої книги», оглядачка дитячої та підліткової літератури, івент-менеджерка літературних подій. Авторка книг «Сни для канапи», «Загублені в таборі». А нещодавно у видавництві «НК-Богдан» вийшла її нова історія — «Врятовані хвостики». Про реальні події, які передували написанню цієї історії, виховання соціальної відповідальності за тварин у дітей та як не травмувати малюків розмовами про війну – читайте в нашому інтерв’ю.

— Що підштовхнуло вас до написання історій порятунку тварин під час війни?

— У травні 2022 року я повернулася з дітьми до Києва після евакуації та тимчасового переселення. Тоді й дізналась, що в нашому районі облаштували тимчасовий притулок для тварин «Виставковий центр». Спочатку до притулку привозили тварин з деокупованих територій, а пізніше й тих, що врятували в Києві. Песики і котики потребували лікування, соціалізації, часом перетримки та прогулянок на свіжому повітрі. Допомогти притулку міг кожен (і зараз може), тому ми з дітьми час від часу приїздили, щоб погратися з котами або вигуляти песиків. Того літа у мене з’явилась ідея написати історію про цих та інших тварин, які втратили свій дім або господаря і чекають, коли їх візьмуть до нової люблячої родини.

— Як ви збирали матеріал для написання цієї книги? Які організації, притулки, волонтери були прототипами героїв?

— Власне в цьому притулку (тимчасовому притулку для тварин «Виставковий центр») я і збирала матеріал для своїх історій. Окрім того, читала статті про долю тварин під час війни та їхній порятунок, зокрема письменниці та журналістки Олени Максименко. Пізніше попросила Олену бути бета-рідеркою, адже вона не лише пише про війну, а й особисто бувала не в одному притулку для тварин і знається на цій темі.
Що ж до прототипів, то їх було багато. Наприклад, прототипом великого пса, якого називають «вовком», стала вівчарка моєї однокласниці. Під час евакуації з Бучі її батькам не дозволили взяти собаку в автобус, тож вони були змушені в останній момент відпустити та поїхати без неї. Пізніше вівчарку шукали через соцмережі й таки знайшли, але вже після деокупації Київщини. Але таких історій, коли тварину не пускали в евакуаційний автобус, не брали в машину чи поїзд, я чула багато. Господарі ставали перед вибором: або лишатися зі своєю собакою в небезпеці, або виїжджати без неї.
Також волонтер-іноземець, який «всиновив» кошеня, теж існує насправді. Коли я приїздила в притулок влітку 2022-го, то не один раз бачили чоловіка, який привозив тваринам смаколики чи просто лежав з котиками на підлозі, грався з ними і радів, мов дитина. Він був безпосередній і щирий, всі навколо це відчували. І люди, і тварини.
Ну і, звісно, Борисюк має свого прототипа. Його я зустріла біля Льодової арени, хоча, як з’ясувалось пізніше, мешкав той у конюшні. Цього рудого котиська місцеві волонтери прозвали Персиком, але мені він нагадував колишнього прем’єр-міністра Великої Британії, звідси й ім’я. Персик, він же Борисюк, поводився досить нахабно, усім своїм видом показуючи, хто господар на ВДНГ: підходив до відвідувачів, лягав просто під ноги і вимагав, щоб його чухали чи пригощали чимось смачненьким. Наразі Персик переїхав до того ж притулку, куди навідувався Борисюк. Взимку там йому і тепліше, і годують регулярно.

— Як говорити з дітьми, не травмуючи їх, про війну і те, що вона загрожує тваринам та екології?

— Понад півтора роки я з колегами, літературознавицями, психологинями та письменницями, шукали відповіді на питання «Як говорити з дітьми про війну». Цієї осені нам вдалося спільно з ГО «Смарт освіта» та за підтримки Українського інституту книги реалізувати проєкт «Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир» та підготувати посібник з порадами, рекомендаціями й описом 40 книжок на тему війни, евакуації, переселення та інших досвідів, які переживають діти й підлітки зараз. Зокрема в ньому є і поради психологині Світлани Ройз про те, як не травмувати дитину під час таких розмов або читань. На мою думку, ці поради універсальні й стосуються розмов про тварин також.
Ми не можемо знати, що відгукнеться або стане тригером для конкретної дитини, тому, розмовляючи з нею (або читаючи книжку), треба уважно стежити за реакцією малюка. Якщо точкою входу є книжка, то батьки (або інші дорогі серцю дорослі) мають спершу прочитати її самі, щоб визначити, чи прийнятна вона для конкретної дитини. Також важливо давати під час розмови відчуття опори та контролю, щоб дитина могла припини розмову або читання в будь-який момент. Більше — у статті Світлани Ройз та ефірах проєкту на БараБуці.
Від себе, як авторки «Врятованих хвостиків», можу додати, що акцент на екології та тваринах може бути дуже ресурсним і допомогти дітям відчути свою силу. Говорячи про шкоду для природи і звірів, обов’язково наголошуйте на тому, як дитина може допомогти чи вплинути на ситуацію. Тварини потребують захисту і турботи — для цього ходіть у притулки, майструйте годівнички для птахів, у спеку залишайте водичку для вуличних тварин, взимку утеплюйте їхні будиночки або прилаштуйте їх у нову родину.

— Яка форма оповіді? Як вона допомагає розкрити тему?

— «Врятовані хвостики» — це п’ять оповідань про долю різних тварин, собак і котиків, які опинилися в притулку. Всі історії відбуваються в одному місці, а «розповідає» їх спільний персонаж — рудий кіт Борисюк. Така форма оповіді не лише допомагає розкрити кілька тем, а й полегшує читання та сприйняття. Невеличкі оповідання зі щасливим кінцем дають надію та віру в те, що всі хвостики дочекаються своїх господарів і щасливо житимуть у люблячих родинах. Також невеличкі оповідання допомагають уникнути напруги, яка може виникнути в дитини під час читання історій, адже так чи інакше вони про досвід війни.

— Як ці історії розвивають соціальну відповідальність за домашніх улюбленців?

— Кожна історія у «Врятованих хвостиках» не лише розповідає про долю окремих тварин, а й містить інформацію про те, як діяти, якщо ви знайшли тваринку і бажаєте знайти її господарів, про важливість документів на тварину та обов’язкових щеплень, а також про упереджене ставлення, з яким стикаються власники тварин. Герої моїх історій не бідкаються й не нарікають на своїх господарів, бо, попри все, що відбувається в їхньому житті, вони їх люблять і чекають на зустріч з ними. Понад усе я хотіла показати, наскільки домашні улюбленці вміють любити та бути вірними. Вони заслуговують жити в родинах і мати тих, хто про них опікуватиметься, незалежно від розмірів, породи чи віку.

— Чи маєте ви власних домашніх улюбленців?

— Мала, маю і матиму.
Я не пам’ятаю періоду в своєму житті, коли у мене не було б домашніх тваринок. За останні десять років у нас жили пацючки, кіт, рибки, хом’як і собака. Зараз (поки я відповідаю на ваші запитання) за моєю спиною сопе голден ретриверка Фібі, в акваріумі мерехтять рожеві та фіолетові тернеції, а біля миски очікує порції свіжого корму чорно-білий котяра Аліс. Усі вони завжди поруч, тож я навіть не уявляю свого життя без цієї вусато-хвостатої групи підтримки.

Розмовляла Олена Буда

  
Логін:      
Пароль:

ent Реєстрація    ent Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар
ajax-loader-blue