Розмова з Натою Гриценко

Ната Гриценко: «Я завжди наголошую, що горор варто сприймати ширше за стереотипи: він не зобов’язаний лише лякати — він може викликати огиду, дискомфорт, сумніви. Але “Останні дні” мене справді здивували: вони повертають той рідкісний, класичний страх — і це чудово».

Що спонукало вас взятися за переклад роману Невілла Адама і чим він одразу зачепив вас?

Адам Невілл — один із визнаних найкращих сучасних горористів, а горору, як класичного, так і сучасного, нашому ринку довгий час критично не вистачало. Мені ж, як прихильниці жанру, страшенно кортіло з ним нарешті попрацювати як перекладачці, і, на моє щастя, видавництво «Богдан» оголосило відкритий перекладацький конкурс на обидві книжки Невілла після придбання прав. Це автор не тільки надзвичайно прихильний до України, але й загалом дуже контактний та відкритий до спілкування з прихильниками, і мені приємно, що в нашій країні його знатимуть ширше — а відтепер і не виключно за «нетфліксівською» екранізацією його «Ритуалу».

Культ Храму Останніх Днів і його лідерка Сестра Кетрін створюють дуже напружену атмосферу — які виклики виникли під час передачі цієї атмосфери українською?

Можу тільки подякувати самому Невіллу, який пише водночас дуже доступно і дуже описово, не шкодуючи подробиць, звуків та запахів — мені залишалося тільки якомога точніше передати його авторську мову зрозумілими, але якомога різноманітнішими в рамках уніфікованого стилю словами.

Як ви працювали з психологією персонажів та їхніми мотиваціями, щоб вони залишалися живими і правдоподібними для українського читача?

Перекладач працює виключно з авторським текстом таким, яким той є, тому основне навантаження лягає на передачу авторського стилю наявними в твоїй мові засобами. Мені, наприклад, особливо цікаво було працювати з діалогами — розділяти стилістично високопарну езотеричну мову Максиміліана і приземлений прямолінійний стиль Кайла (з їхньою з Деном фірмовою фразою «Страшенно здивований»), якого вся ця магічна історія до доволі пізнього моменту в сюжеті відверто дратує, і він уперто намагається вивести свого роботодавця на чисту воду, тільки щоб зрештою почати в усьому сумніватися.

Чи були сцени або описи, де доводилося шукати баланс між документальною точністю і художнім ефектом напруження?

Гадаю, найскладнішими в цьому аспекті були паранормальні сцени, де водночас відбувається багато всього, але до кінця не зрозуміло, чого саме. Ми бачимо ситуацію очима Кайла, а він за відсутності потрібного досвіду спирається на органи чуття, намагаючись підібрати тому, що розгортається навколо нього, аналоги та пояснення з реального життя. Тож читач матиме змогу побувати у голові головного персонажа, переживаючи весь спектр його відчуттів і при цьому так само намагаючись розгадати загадку за детальною, проте абсолютно незвичною інформацією.

Останні дні : роман

699,00 грн

Переглянути

Які моменти або діалоги були для вас найскладнішими через езотеричні, містичні або паранормальні елементи книги?

Езотерична тематика приваблює мене загалом, зокрема західна магічна традиція, великого корпусу робіт якої досі бракує в українському перекладі. В процесі постало питання, наприклад, адаптації магічних імен членів культу: якщо адаптувати Братів Веліала і Вааладо української версії було цілком логічно, то чи перекладати, наприклад, ім’я Брата Чаплі? Також на якомусь етапі я подумувала зробити Сестру Кетрін Сестрою Катериною, але рада, що відмовилася від цієї ідеї.
Також доводилося нагадувати собі, що велика кількість читачів книжки уперше знайомитиметься як із горором, так і зі згаданими в тексті магічними реаліями, тому примітки про всяк випадок пояснюють багато важливих для розуміння назв та персоналій, від Джима Джонса і ордену «Золотого світанку» до персонажів горорних кінофраншиз.

Який аспект сюжету — паранормальні пошуки, культова діяльність чи інтриги персонажів — був для вас найцікавішим у перекладі і чому?

Мене загалом цікавить історія культів, і мені подобається, як Невілл вибудовує Храм Останніх Днів на основі суїцидальних культів на кшталт «Небесних врат» чи «Сонячного храму», тільки значно кривавіше і з опорою на паранормальне. Однак саме те, що викликає з небуття Сестра Кетрін і що не дає спокою самому Кайлові та його колегам, інтригувало найбільше.

Чи був момент у перекладі, коли ви відчули, що текст буквально «ожив» і ніби сам розповідав історію?

Попри неідеальність такого підходу, я люблю читати перекладену книжку вже безпосередньо в процесі перекладу, і це був той незвичний випадок, коли на останній третині переклад просто полився, бо було страшенно цікаво дізнатися, чому все це відбувається, що трапиться далі й чим усе закінчиться.

Як робота над цим романом змінила ваше сприйняття жанру і що особисто для вас стало найціннішим у цьому перекладі?

Я завжди наголошую на тому, що горор варто сприймати ширше за його стереотипну вузькожанрову специфіку: горору не принципово саме налякати читача, він може викликати і спектр інших емоцій на кшталт огиди чи всіх відтінків дискомфорту. Власне, налякати постійних читачів горору доволі важко, оскільки вони швидко вчаться передбачати сюжетні тропи та загальний напрямок атмосфери. Однак «Останнім дням» мені вдалося приємно здивувати — вони, крім усього іншого, викликають цілком класичний страх, і це чудово.

Розмовляла Софія Савчук