Інтерв’ю з Юлією Сиромолот

Юлія Сиромолот — українська письменниця та технічна перекладачка, авторка роману «Одинак і Місяць». Літературну кар’єру розпочала після 25 років, її твори публікуються в жанрі фантастики. Живе в Києві з 2014 року. Серед улюблених авторів — Урсула Ле Гвін, Станіслав Лем, Ігор Росоховатський, Микола Дашкієв і Віктор Близнець.

Як виникла ідея написати саме таку історію — про одинака в постапокаліптичному світі?

Одинак, що має вижити у світі, який зазнав лиха — дуже поширений сюжет, і не дивно, що я вирішила з ним попрацювати. У мене був намір написати роман (про те, як він виник — трохи згодом), а ця комбінація героя та світу добре відповідала і моєму тодішньому настрою, і загальній ситуації. Я на той момент вже була біженкою з окупованого Донбасу, тому апокаліптичного присмаку в житті було доста, і багато особистих зв’язків порушилися та зникли, тож відчуття самотньої подорожі світом, який ніколи не буде тим самим, — воно дуже індивідуальне, дуже особисте, попри поширеність цього тропу.

Що було першим — сюжет, герой чи фінал? З чого починалась робота над книгою?

Спочатку, як годиться, було слово. Точніше, фраза, яка наснилася одному моєму приятелеві, і фраза ця була — «Смерть — це ще не привід». Приятель довірив її мені зі словами: «Ти письменниця, я знаю, в тебе вийде щось добре з цього» — і, гадаю, не помилився. У цей час я якраз відвідувала курси з красного письменства, і гріх було не скористатися таким яскравим логлайном. Спочатку я написала коротке оповідання, а потім ми з моєю кураторкою вирішили, що в тексті є потенціал для повісті, а коли я написала повість, то стало ясно, що там історія на роман.

Чому ви обрали поєднання наукової фантастики з філософськими мотивами? Що вам було важливіше — сюжет чи сенси?

Тому що я виросла на такій фантастиці — моїми улюбленими авторами були Рей Бредбері, Урсула Ле Гвін, Станіслав Лем. Я не мислю рівнятися з ними, але їхній метод наслідую, бо він прекрасний. Він дає змогу підняти серйозні питання у відносно легкій, доступній оболонці, і опрацьовувати такі сенси, яких чисто наукова фантастика не торкається або торкається побіжно. Власне, сенсова насиченість історії була для мене основною, і сюжет складався відповідно до питань: «Чому так сталося?», «Як тепер героєві вижити?», «Які сенси він вважатиме своїми?», «За що він ладен буде боротися?». Це було первинно, і це визначало і події, і відносини між персонажами.

Одинак і Місяць : роман

499,00 грн

Переглянути

Як ви працювали над створенням світу книги? Чи базувалися на якихось реальних наукових або історичних фактах?

Для створення світу мені довелося багато читати (саме через це написання зайняло немало часу, бо прочитане доводилося опрацьовувати). Наукові статті з молекулярної біології, популярні тексти з матеріалознавства, розвідки з таких тем, як доставка вантажів на орбіту «ліфтами» тих чи інших систем, тераформування планет Сонячної системи, сучасна астрогеологія й селенологія, соціальна психологія, етнографія, психологія конфліктів тощо… Це не були поспіль солідні наукові праці, часто це були популярні статті з наукових онлайнових видань чи матеріали з Вікіпедії, науково-популярні книжки й навіть навчальні посібники, але їх було багато. До того ж я адаптувала власний досвід роботи польовою інженеркою компанії «Дженерал Електрик», і це особливо відчутно в образах Нижнього світу: «старого заводу» в Рекадо і, головним чином, Дикого Заводу.
Мій роман не зазирає далеко в майбутнє, більшість використаних «фантастичних» елементів цілком реалістичні — існують проєкти тераформування Марсу, і нетерплячий Ілон Маск уже чинить певний тиск на NASA, щоб марсіанська тема здобула пріоритет; генетична терапія вже не припущення, а реальність (хоча, безумовно, зміна одного-двох генів не дорівнює ґрунтовній зміні генома, як це сталося в романі); і з 2008 року існує Міжнародний консорціум орбітального ліфта (ISEC), який відстежує роботи з цієї тематики, проводить конференції і підтримує наукові проєкти відповідного напряму.

Що для вас означає образ Місяця у назві — це символ, метафора чи буквально небесне тіло?

І те, і інше. Це реальний Місяць, супутник Землі, як один із варіантів космічного дому для «другого людства», і водночас це був образ, який являвся мені, коли я думала про головного героя у фіналі роману: самотня людина перед нічним морем, людина на березі в багатьох сенсах, видима з усіх боків, водночас беззахисна й хоробра, готова йти вперед, навіть якщо шлях видається лише місячною доріжкою над безоднею темних вод життя.

Книга піднімає питання вибору і відповідальності. Яку з цих тем ви вважаєте центральною?

Тут важко віддати першість тому чи цьому, бо це взаємно пов’язані речі. Як на мене, центральною темою роману є все ж таки тема пошуку нових сенсів, коли старі не працюють або знищені. А це потребує і вибору, і відповідальності. І ще для мене важливим було те, що головний герой, серед іншого, добився офіційного визнання людьми своєї провини і, як наслідок цього — відповідальності за свавільні дії в минулому. Цей момент, гадаю, відгукнеться багатьом нашим читачам.

Чи є у вас улюблена цитата з вашої книги? Можливо, та, яка найточніше передає її суть?

Я дуже люблю весь цей текст, скажу чесно. У ньому є безліч фраз, які я пам’ятаю, але, звісно, лідирує та, з якої все почалося. Іноді смерть — це ще не привід. Не привід не жити так чи інакше. Або принаймні, як зауважила одна з перших читачок книги, не погодувати кота.

Що ви хочете, аби читач відчув після прочитання «Одинака і Місяця»? Який емоційний слід має залишити книга?

Ну, це не мені визначати, я гадаю. Кожен читач перегорне останню сторінку з глибоко індивідуальними відчуттями. Я вже з перших відгуків знаю, що це і співчуття героям, і радість, і захват, і — іноді — розчарування, і бажання дізнатися, що буде далі (а далі — буде). Я як авторка, звісно, хочу, аби читач захопився показаним світом, відчув його глибину, відчув персонажів, їхній досвід як такі, що дотичні й до самого читача або читачки. Я хочу, аби емоційний слід був, але яким він буде — це вже вирішувати читачам, і я бажаю їм усім доброго читання. І нехай з ними завжди буде надія і ясне переконання в тому, що смерть — це справді не привід для мовчання, для остаточного кінця, для небуття.