Пошук книг
 
Всього Автори: 1440
Всього книг: 5641
На головну сторінку Карта сайта
Замовити книги Видавництво Навчальна книга – Богдан

На суму: 0,00 грн


Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!

Партнерські сайти





Instagram 

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для фізичних осіб

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для юридичних осіб

giva_biblioteka_240x350.gif

http://knugoman.org.ua

Книгобачення. Український видавничий портал

Видавництво Книжковий Клуб Каталоги Відео Співпраця Де придбати Контактні дані Електронні книги Foreing Rights
ГоловнаКаталогХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРАФантастика. Фентезі

Едем : роман

Едем : роман

Серія: Горизонти фантастики

ISBN: 978-966-10-4768-5
Кількість сторінок: 296
Обкладинка: Тверда
Формат: 120х200
Вага: 298 г




Ціна: 85,00 грн
Кількість:
Покласти у кошик
     Доставка
Нова пошта — від 25 грн
Укрпошта — від 15 грн
Оплата
При отриманні
Visa, MasterCard
WebMoney
       
       

   «Едем» — науково-фантастичний роман Станіслава Лема.
   Екіпаж космічного корабля, що складається з шести осіб, зазнає аварії на недослідженій планеті. Після того, як членам екіпажу вдається вибратися з ракети, вони роблять спроби відновити пошкоджений корабель та одночасно починають досліджувати Едем. Повернувшись із вилазки, земляни виявляють, що якась істота залізла в ракету і незрозумілим чином запустила один із силових агрегатів.
   Впродовж подальших досліджень та контактів із представниками місцевої цивілізації земляни виявлять, що на планеті є влада, яка заперечує власне існування. Влада забороняє вивчення теорії інформації поза спеціальних установ, а вся громадська інформація виходить від диктатора і правлячих кіл, яких «не існує»...

   Рецензії на книгу: 

edem_1.jpg

   Переклав з польської Дмитро Андрухів
   Ілюстрації Ростислава Крамара

   У розрахунки вкралася помилка. Замість того, щоб пройти над атмосферою, вони зіткнулися з нею. Ко­рабель входив у повітря з ревом, від якого лопалися барабанні перетинки. Розпростерті на нейлонових сітках люди відчували, як стиснулися амортизатори, передні екрани спалахнули полум’ям і згасли, по­душка розпечених газів, що натискала на ніс корабля, затулила зовнішні об’єктиви, гальмування почалося надто пізно й виявилося неефективним. Рубку випо­внив чад од паленої гуми, під пресом перевантаження люди сліпли й глухли, це був кінець, однак навіть про нього жоден з них не міг подумати — не вистачало сили, щоб підняти грудну клітку, втягнути повітря, — це робили за них кисневі пульсатори, котрі ще працю­вали, нагнітаючи повітря в їхні груди, наче в полопані балони.

   Нараз гуркіт ущух. Спалахнули аварійні вогні, по шість із кожного боку, люди заворушилися, над по­трощеним і сплющеним у гармошку пультом двигуна горів червоний сигнал тривоги, клапті ізоляції, скалки плексигласу зі шелестом совалися по підлозі, рев при­пинився, все поглинув глухий, дедалі наростаючий свист.

   —  Що це?.. — прохрипів Лікар, випльовуючи гу­мовий мундштук.

   — Лежати! — застеріг його Координатор, який стежив за останнім уцілілим екраном.

   Ракета перекинулася, немовби в неї вдарив таран, нейлонові сітки, які обвивали людей, завібрували, наче струни, усе на мить застигло, ніби на гойдалці, що сягнула найвищої точки, відтак пролунав оглуш­ливий гуркіт

   М’язи, які напружилися в очікуванні останнього удару, раптом обм’якли. Ракета, стоячи на вертикаль­ному стовпі випускного вогню, повільно опускалася, сопла гуркотіли заспокійливо; це тривало кілька хви­лин, потім перегородки затремтіли. Вібрація ставала дедалі сильнішою — мабуть, розхиталася підшипни­кова підвіска турбін. Люди перезирнулися, проте ніхто не сказав ні слова. Вони знали, що все залежить від того, чи витримають ротори.

   Уся рубка раптом задрижала, немовби ззовні в неї з навіженою швидкістю бив сталевий молот. Товста випукла лінза останнього екрана миттю вкрилася густою павутиною тріщин, його фосфоричний диск згас, і при тьмяному світлі аварійних ламп знизу люди бачили на похилих стінах власні збільшені тіні; гуркіт перейшов у протяжний рик, під ними щось тріщало, ламалося, шматувалося з металевим скреготом; кор­пус, струшуваний страхітливими поштовхами, падав, падав, осліплений, мертвий; люди позіщулювалися, затамували віддих, цілковита пітьма, хаос... Нараз їхні тіла якась сила випростала на всю довжину нейлоно­вих тросів, проте люди не долетіли до розбитих пане­лей, об які були б покалічилися, а повисли навскоси, повільно розгойдуючись, наче важкі маятники...

   Ракета перекинулася важко, мов велетенська гора; цього разу гуркіт був далекий і тупий, брили викину­того ґрунту слабко застукотіли об зовнішню обшивку і зсунулися додолу.

   Усе завмерло. Внизу сичали труби, щось жахливо булькало, швидко стікала вода, і шум цей був зміша­ний з пронизливим сичанням, яке повторювалося че­рез рівні інтервали, немовби на розпечене залізо ка­пала якась рідина.

   — Живі, — сказав Хімік у цілковитій темряві.

   Він не бачив нічого, висячи в нейлоновій сітці, наче в мішку, підвішеному за чотири ріжки на тро­сах. Це означало, що ракета лягла на бік. Якби вона стояла, сітка висіла б горизонтально. Щось клацнуло. Спалахнув блідий бензиновий пломінчик старої Ліка­ревої запальнички.

   — Екіпаж? — запитав Координатор.

   Один із тросів його гамака лопнув, і Координа­тор повільно, безпорадно розгойдувався; просунувши руку у вічко нейлонової сітки, він марно силкувався схопитися за що-небудь, що виступало зі стінки.

   — Перший, — сказав Інженер.

   —  Другий, — відгукнувся Фізик.

   — Третій, — подав голос Хімік.

   — Четвертий, — озвався Кібернетик, тримаючись за лоба.

   — П’ятий, — закінчив Лікар.

   — Усі. Поздоровляю, — голос Координатора був спокійний. — Автомати?

   Йому відповіла тиша.

   — Автомати!!

   Мовчання. Запальничка почала пекти Лікаря в пальці. Він загасив її. Знову все огорнула темрява.

   — Я завжди казав, що ми зроблені з кращого мате­ріалу, — озвався в сутінках Лікар.

   — У кого з вас є ніж?

   — У мене. Хочеш перерізати троси?

   — Якщо можеш вибратися без цього, то ще краще. Я не можу.

   — Спробую.

   Почулися якесь вовтузіння, прискорене дихання, щось грюкнуло, заскреготіло скло.

   — Я на підлозі. Тобто на стіні, — повідомив Хімік. Голос його долинув звідкись ізнизу. — Лікарю, при­світи на хвилинку, я вам допоможу.

   — Тільки поквапся, бо закінчується бензин.

   Знову спалахнула запальничка. Хімік вовтузився біля гамака Координатора — міг досягти тільки до його ніг. Нарешті зумів трохи розсунути бічну «блискавку», і Координатор важко впав на ноги. Удвох їм працювалося швидше. Незабаром усі вже стояли на похиленій, оббитій напівеластичною масою стінці рубки.

   — З чого почнемо? — запитав Лікар.

   Він стягнув краї рани на лобі в Кібернетика й на­клав на неї пластир, який знайшов у себе в кишені. Лікар постійно носив при собі різні непотрібні речі.

   — З констатації факту, чи нам удасться вийти звідси, — відповів Координатор. — Насамперед нам потрібне світло. Ну, що там у вас? Уже? Лікарю, при­світи мені сюди, може, в клемах панелі є струм, хоча б у ланцюзі сигналізації тривоги.

   Цього разу запальничка викресала лише іскру. Лі­кар без успіху крутив коліщатко, але тільки стер шкіру собі на пальці, освітлюючи уламки потрощеної па­нелі, в якій копирсалися навколішках Координатор й Інженер.

   — Є? — спитав Хімік, який стояв позад них, бо йому вже не вистачило місця.

   — Поки що глухо. Ні в кого нема сірників?

   — Останній раз я бачив сірники три роки тому. В музеї, — невиразно промимрив Інженер, намагаю­чись зубами здерти ізоляцію з кінця проводу.

   Нараз маленька голуба іскра освітила складені, мов скойки черепашки, долоні Координатора.

   — Є, — повідомив він. — Тепер яку-небудь лам­почку.

   Хтось знайшов у сигналізаторі тривоги над бо­ковою панеллю непошкоджену лампочку. Сліпучий електричний вогник освітив рубку, схожу на частину труби тунелю з конусними стінами, що похило піді­ймається. Високо над ними, в тому, що було тепер стелею, виднілися зачинені двері.

   — Більш як сім метрів, — меланхолійно зауважив Хімік. — Як ми туди дістанемося?

   — Якось у цирку я бачив живу колону — п’ятеро чоловіків один на одному, — озвався Лікар.

   — Для нас це надто складно. Ми дістанемося туди по підлозі, — відповів Координатор.

   Він узяв у Хіміка ножа й почав робити широкі над­різи в губчастому покритті підлоги.

   — Східці?

   — Атож.

   — А чому це не чути нашого Кібернетика? — рап­том здивувався Інженер. Умостившись на уламках потрощеного розподільного пульта, він прикладав вольтметр до виведених назовні кабелів.

   — Він овдовів, — усміхнувшись, відповів Лікар. — Бо що таке Кібернетик без автоматів?

   — Вони в мене ще запрацюють, — кинув Кіберне­тик, зазираючи в отвори вибитих екранів.

   Електричний вогник поступово жовтів, робився дедалі слабшим та блідішим.

   — Акумулятори теж? — буркнув Фізик.

   Інженер підвівся:

   — Схоже, що так.

   Через чверть години в глиб корабля, а точніше, вгору, вирушила експедиція з шістьох осіб. Спершу вони дісталися в коридор, а звідти — до окремих приміщень. У Лікаревій каюті знайшли кишеньковий електроліхтарик. Лікар полюбляв возити безліч зай­вих речей. Ліхтарика забрали із собою. Усе довкола було поруйноване і потрощене. Меблі, прикріплені до підлоги, вціліли, але з приладів, інструментів, до­поміжних засобів пересування, харчових запасів утво­рилася справжня каша, що сягала людям вище колін.

   — А тепер спробуємо вийти, — сказав Координа­тор, коли вони знову опинилися в коридорі.

   — А скафандри?

   — Вони в напірній камері. Сподіваюся, з ними нічого не сталося. А втім, вони нам і непотрібні: на Едемі цілком стерпна атмосфера.

   — А хіба тут узагалі хтось колись був?

   — Так, десять чи одинадцять років тому косміч­ний зонд пошукового патруля, коли загинув Альтаїр зі своїм кораблем. Пригадуєте?

   — Але з людей ніхто?

   — Ні, ніхто.

   Внутрішній люк шлюзу похило нависав над їх­німи головами. Дивне перше враження, спричинене тим, що в знайомих приміщеннях усе набуло абсо­лютно нового вигляду — стіни стали тепер підлогами, а стелі — стінами, — поволі минало.

   — Тут нам і справді не обійтися без живої дра­бини, — заявив Координатор, ретельно освітивши люк Лікаревим ліхтариком.

   Пляма світла оббігла довкола люка. Той герме­тично прилягав до шлюзу.

   — Виглядає непогано, — сказав Кібернетик, який стояв, задерши голову.

   — Атож, — погодився з ним Інженер.





  
  Вхід для користувачів
Логін/E-mail:
Пароль:

Реєстрація
Забули пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:
Книга дня
знижка 50%
Гімнастика та активний спосіб життя під час вагітності.Рекомендації провідних фахівців.
Гімнастика та активний спосіб ... Фадєєва В. В.
49,00 грн
24,50 грн
до кошика

  Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
support@bohdan-books.com

SiteHeart

Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень


  Новини видавництва
20.09.2017
Топ-20 продажів видавництва «НК-Богдан» на львівському Форумі видавців
19.09.2017
«Українка» польськими очима
06.09.2017
Журналістка Олександра Шутко видала книжкою переклад листів легендарної Роксолани
31.08.2017
Програма видавництва на XXIV Форумі видавців
RSS стрічка новин видавництва Всі новини видавництва
 

 
   
| Видавництво | Книжковий Клуб | Каталоги | Відео | Співпраця | Де придбати | Контактні дані | Електронні книги | Foreing Rights |
   


Видавництво:
46002, м. Тернопіль, просп. Степана Бандери, 34а
Тел./факс (0352) 52-06-07, 52-05-48, 52-19-66, 43-42-62
e-mail: office@bohdan-books.com l Схема проїзду
Відділ гуртового продажу:
46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 44
Тел./факс (0352) 43-42-92, 43-42-82
e-mail: zbut@bohdan-books.com l Схема проїзду
Книга поштою:
46008, м. Тернопіль, А/С 529
Тел. (0352) 51-97-97, (067) 350-18-70
e-mail: mail@bohdan-books.com
     
Copyright © 1997-2017 Матеріали, що містяться на сайті, захищені законами про інтелектуальну власність та авторські права.
Будь-яке використання розміщеної на сайті інформації можливе лише за згоди законних правовласників.
Логін:      
Пароль:

Реєстрація    Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар