Пошук книг
 
Всього Автори: 1431
Всього книг: 5436
На головну сторінку Карта сайта
Замовити книги Видавництво Навчальна книга – Богдан

На суму: 0,00 грн


Дізнайтесь більше про конкурси від видавництва Навчальна книга - Богдан!

Партнерські сайти





Instagram 

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для фізичних осіб

Он-лайн консультації з інтелектуальної власності для юридичних осіб

giva_biblioteka_240x350.gif

http://knugoman.org.ua

Книгобачення. Український видавничий портал

Видавництво Книжковий Клуб Каталоги Відео Співпраця Де придбати Контактні дані Електронні книги Foreing Rights
ГоловнаКаталог1 ПРОДУКЦІЯ НК-Б2 Дитяча література. Художня література. Інші видання.ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРАФантастика. Фентезі

Едем : роман

Едем : роман

Серія: Горизонти фантастики

ISBN: 978-966-10-4768-5
Кількість сторінок: 296
Обкладинка: Тверда
Формат: 120х200
Вага: 298 г




Ціна: 85,00 грн
Кількість:
Покласти у кошик
     Доставка
Нова пошта — від 25 грн
Укрпошта — від 15 грн
Кур'єр по Україні — від 30 грн
Оплата
При отриманні
Visa, MasterCard
WebMoney
       
       

   «Едем» — науково-фантастичний роман Станіслава Лема.
   Екіпаж космічного корабля, що складається з шести осіб, зазнає аварії на недослідженій планеті. Після того, як членам екіпажу вдається вибратися з ракети, вони роблять спроби відновити пошкоджений корабель та одночасно починають досліджувати Едем. Повернувшись із вилазки, земляни виявляють, що якась істота залізла в ракету і незрозумілим чином запустила один із силових агрегатів.
   Впродовж подальших досліджень та контактів із представниками місцевої цивілізації земляни виявлять, що на планеті є влада, яка заперечує власне існування. Влада забороняє вивчення теорії інформації поза спеціальних установ, а вся громадська інформація виходить від диктатора і правлячих кіл, яких «не існує»...

edem_1.jpg

   Переклав з польської Дмитро Андрухів
   Ілюстрації Ростислава Крамара

   У розрахунки вкралася помилка. Замість того, щоб пройти над атмосферою, вони зіткнулися з нею. Ко­рабель входив у повітря з ревом, від якого лопалися барабанні перетинки. Розпростерті на нейлонових сітках люди відчували, як стиснулися амортизатори, передні екрани спалахнули полум’ям і згасли, по­душка розпечених газів, що натискала на ніс корабля, затулила зовнішні об’єктиви, гальмування почалося надто пізно й виявилося неефективним. Рубку випо­внив чад од паленої гуми, під пресом перевантаження люди сліпли й глухли, це був кінець, однак навіть про нього жоден з них не міг подумати — не вистачало сили, щоб підняти грудну клітку, втягнути повітря, — це робили за них кисневі пульсатори, котрі ще працю­вали, нагнітаючи повітря в їхні груди, наче в полопані балони.

   Нараз гуркіт ущух. Спалахнули аварійні вогні, по шість із кожного боку, люди заворушилися, над по­трощеним і сплющеним у гармошку пультом двигуна горів червоний сигнал тривоги, клапті ізоляції, скалки плексигласу зі шелестом совалися по підлозі, рев при­пинився, все поглинув глухий, дедалі наростаючий свист.

   —  Що це?.. — прохрипів Лікар, випльовуючи гу­мовий мундштук.

   — Лежати! — застеріг його Координатор, який стежив за останнім уцілілим екраном.

   Ракета перекинулася, немовби в неї вдарив таран, нейлонові сітки, які обвивали людей, завібрували, наче струни, усе на мить застигло, ніби на гойдалці, що сягнула найвищої точки, відтак пролунав оглуш­ливий гуркіт

   М’язи, які напружилися в очікуванні останнього удару, раптом обм’якли. Ракета, стоячи на вертикаль­ному стовпі випускного вогню, повільно опускалася, сопла гуркотіли заспокійливо; це тривало кілька хви­лин, потім перегородки затремтіли. Вібрація ставала дедалі сильнішою — мабуть, розхиталася підшипни­кова підвіска турбін. Люди перезирнулися, проте ніхто не сказав ні слова. Вони знали, що все залежить від того, чи витримають ротори.

   Уся рубка раптом задрижала, немовби ззовні в неї з навіженою швидкістю бив сталевий молот. Товста випукла лінза останнього екрана миттю вкрилася густою павутиною тріщин, його фосфоричний диск згас, і при тьмяному світлі аварійних ламп знизу люди бачили на похилих стінах власні збільшені тіні; гуркіт перейшов у протяжний рик, під ними щось тріщало, ламалося, шматувалося з металевим скреготом; кор­пус, струшуваний страхітливими поштовхами, падав, падав, осліплений, мертвий; люди позіщулювалися, затамували віддих, цілковита пітьма, хаос... Нараз їхні тіла якась сила випростала на всю довжину нейлоно­вих тросів, проте люди не долетіли до розбитих пане­лей, об які були б покалічилися, а повисли навскоси, повільно розгойдуючись, наче важкі маятники...

   Ракета перекинулася важко, мов велетенська гора; цього разу гуркіт був далекий і тупий, брили викину­того ґрунту слабко застукотіли об зовнішню обшивку і зсунулися додолу.

   Усе завмерло. Внизу сичали труби, щось жахливо булькало, швидко стікала вода, і шум цей був зміша­ний з пронизливим сичанням, яке повторювалося че­рез рівні інтервали, немовби на розпечене залізо ка­пала якась рідина.

   — Живі, — сказав Хімік у цілковитій темряві.

   Він не бачив нічого, висячи в нейлоновій сітці, наче в мішку, підвішеному за чотири ріжки на тро­сах. Це означало, що ракета лягла на бік. Якби вона стояла, сітка висіла б горизонтально. Щось клацнуло. Спалахнув блідий бензиновий пломінчик старої Ліка­ревої запальнички.

   — Екіпаж? — запитав Координатор.

   Один із тросів його гамака лопнув, і Координа­тор повільно, безпорадно розгойдувався; просунувши руку у вічко нейлонової сітки, він марно силкувався схопитися за що-небудь, що виступало зі стінки.

   — Перший, — сказав Інженер.

   —  Другий, — відгукнувся Фізик.

   — Третій, — подав голос Хімік.

   — Четвертий, — озвався Кібернетик, тримаючись за лоба.

   — П’ятий, — закінчив Лікар.

   — Усі. Поздоровляю, — голос Координатора був спокійний. — Автомати?

   Йому відповіла тиша.

   — Автомати!!

   Мовчання. Запальничка почала пекти Лікаря в пальці. Він загасив її. Знову все огорнула темрява.

   — Я завжди казав, що ми зроблені з кращого мате­ріалу, — озвався в сутінках Лікар.

   — У кого з вас є ніж?

   — У мене. Хочеш перерізати троси?

   — Якщо можеш вибратися без цього, то ще краще. Я не можу.

   — Спробую.

   Почулися якесь вовтузіння, прискорене дихання, щось грюкнуло, заскреготіло скло.

   — Я на підлозі. Тобто на стіні, — повідомив Хімік. Голос його долинув звідкись ізнизу. — Лікарю, при­світи на хвилинку, я вам допоможу.

   — Тільки поквапся, бо закінчується бензин.

   Знову спалахнула запальничка. Хімік вовтузився біля гамака Координатора — міг досягти тільки до його ніг. Нарешті зумів трохи розсунути бічну «блискавку», і Координатор важко впав на ноги. Удвох їм працювалося швидше. Незабаром усі вже стояли на похиленій, оббитій напівеластичною масою стінці рубки.

   — З чого почнемо? — запитав Лікар.

   Він стягнув краї рани на лобі в Кібернетика й на­клав на неї пластир, який знайшов у себе в кишені. Лікар постійно носив при собі різні непотрібні речі.

   — З констатації факту, чи нам удасться вийти звідси, — відповів Координатор. — Насамперед нам потрібне світло. Ну, що там у вас? Уже? Лікарю, при­світи мені сюди, може, в клемах панелі є струм, хоча б у ланцюзі сигналізації тривоги.

   Цього разу запальничка викресала лише іскру. Лі­кар без успіху крутив коліщатко, але тільки стер шкіру собі на пальці, освітлюючи уламки потрощеної па­нелі, в якій копирсалися навколішках Координатор й Інженер.

   — Є? — спитав Хімік, який стояв позад них, бо йому вже не вистачило місця.

   — Поки що глухо. Ні в кого нема сірників?

   — Останній раз я бачив сірники три роки тому. В музеї, — невиразно промимрив Інженер, намагаю­чись зубами здерти ізоляцію з кінця проводу.

   Нараз маленька голуба іскра освітила складені, мов скойки черепашки, долоні Координатора.

   — Є, — повідомив він. — Тепер яку-небудь лам­почку.

   Хтось знайшов у сигналізаторі тривоги над бо­ковою панеллю непошкоджену лампочку. Сліпучий електричний вогник освітив рубку, схожу на частину труби тунелю з конусними стінами, що похило піді­ймається. Високо над ними, в тому, що було тепер стелею, виднілися зачинені двері.

   — Більш як сім метрів, — меланхолійно зауважив Хімік. — Як ми туди дістанемося?

   — Якось у цирку я бачив живу колону — п’ятеро чоловіків один на одному, — озвався Лікар.

   — Для нас це надто складно. Ми дістанемося туди по підлозі, — відповів Координатор.

   Він узяв у Хіміка ножа й почав робити широкі над­різи в губчастому покритті підлоги.

   — Східці?

   — Атож.

   — А чому це не чути нашого Кібернетика? — рап­том здивувався Інженер. Умостившись на уламках потрощеного розподільного пульта, він прикладав вольтметр до виведених назовні кабелів.

   — Він овдовів, — усміхнувшись, відповів Лікар. — Бо що таке Кібернетик без автоматів?

   — Вони в мене ще запрацюють, — кинув Кіберне­тик, зазираючи в отвори вибитих екранів.

   Електричний вогник поступово жовтів, робився дедалі слабшим та блідішим.

   — Акумулятори теж? — буркнув Фізик.

   Інженер підвівся:

   — Схоже, що так.

   Через чверть години в глиб корабля, а точніше, вгору, вирушила експедиція з шістьох осіб. Спершу вони дісталися в коридор, а звідти — до окремих приміщень. У Лікаревій каюті знайшли кишеньковий електроліхтарик. Лікар полюбляв возити безліч зай­вих речей. Ліхтарика забрали із собою. Усе довкола було поруйноване і потрощене. Меблі, прикріплені до підлоги, вціліли, але з приладів, інструментів, до­поміжних засобів пересування, харчових запасів утво­рилася справжня каша, що сягала людям вище колін.

   — А тепер спробуємо вийти, — сказав Координа­тор, коли вони знову опинилися в коридорі.

   — А скафандри?

   — Вони в напірній камері. Сподіваюся, з ними нічого не сталося. А втім, вони нам і непотрібні: на Едемі цілком стерпна атмосфера.

   — А хіба тут узагалі хтось колись був?

   — Так, десять чи одинадцять років тому косміч­ний зонд пошукового патруля, коли загинув Альтаїр зі своїм кораблем. Пригадуєте?

   — Але з людей ніхто?

   — Ні, ніхто.

   Внутрішній люк шлюзу похило нависав над їх­німи головами. Дивне перше враження, спричинене тим, що в знайомих приміщеннях усе набуло абсо­лютно нового вигляду — стіни стали тепер підлогами, а стелі — стінами, — поволі минало.

   — Тут нам і справді не обійтися без живої дра­бини, — заявив Координатор, ретельно освітивши люк Лікаревим ліхтариком.

   Пляма світла оббігла довкола люка. Той герме­тично прилягав до шлюзу.

   — Виглядає непогано, — сказав Кібернетик, який стояв, задерши голову.

   — Атож, — погодився з ним Інженер.





  
  Вхід для користувачів
Логін/E-mail:
Пароль:

Реєстрація
Забули пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:
Книга дня
знижка 50%
Тематичний довідник з німецької мови

  Технічна підтримка
  (пн.-пт., з 9.00 до 18.00)
support@bohdan-books.com

SiteHeart

Як зробити замовлення?
Способи оплати
Доставка замовлень


  Новини видавництва
26.05.2017
Програма видавництва на Дитячому форумі у Львові
25.05.2017
ЛІТЕРАТУРНЕ ЧИТАННЯ. НОВИНКИ
22.05.2017
Підсумки VII міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал»
17.05.2017
Польська фантастика на VІІ «Книжковому Арсеналі»
RSS стрічка новин видавництва Всі новини видавництва
 

 
   
| Видавництво | Книжковий Клуб | Каталоги | Відео | Співпраця | Де придбати | Контактні дані | Електронні книги | Foreing Rights |
   
Яндекс.Метрика


Видавництво:
46002, м. Тернопіль, просп. Степана Бандери, 34а
Тел./факс (0352) 52-06-07, 52-05-48, 52-19-66, 43-42-62
e-mail: office@bohdan-books.com l Схема проїзду
Відділ гуртового продажу:
46008, м. Тернопіль, вул. Подільська, 44
Тел./факс. (0352) 43-42-92, 43-42-82
e-mail: zbut@bohdan-books.com l Схема проїзду
Книга поштою:
46008, м. Тернопіль, А/С 529
Тел. (0352) 28-74-89, 51-11-41, (067) 350-18-70
e-mail: mail@bohdan-books.com
     
Copyright © 1997-2017 Матеріали, що містяться на сайті, захищені законами про інтелектуальну власність та авторські права.
Будь-яке використання розміщеної на сайті інформації можливе лише за згоди законних правовласників.
Логін:      
Пароль:

Реєстрація    Забули пароль?
Вкажіть свій емейл


Коментар