Скажу, наприклад, що останній розділ «Соляріс» [Solaris] я написав після річної перерви. Мусив відкласти цю книжку, бо сам не знав, що зробити зі своїм героєм. А сьогодні вже навіть не можу знайти той «шов» — місце, де її було «склеєно». Ба більше, навіть не знаю, чому так довго не міг її завершити. Тільки пам’ятаю, що першу частину написав одним ривком, плавно й хутко, а другу завершив певного щасливого дня чи місяця після тривалої перерви… Не слід думати, що у мене в голові виринає готовий ескіз усього твору, а відтак я, тремтячи від страху, що можу щось забути, квапливо його записую. Я просто писав, а «оте» діялося.
…Я читав такі вчені рецензії на «Соляріс», що мало що в них сам розумів.
Добрим твором вважаю «Кіберіаду». Є в ній, звісно, фрагменти слабші й кращі, але такі розломи неминучі. Гідна книжка — «Соляріс». Цілком непоганим мені здається «Голос Бога».
…Коли мені було яких сімнадцять років, я почав писати вірші. Вони були дуже кепські, але я прив’язався до них, тож коли під час окупації залишив їх у «засвіченому» помешканні, був глибоко переконаний, що національна культура зазнала великої втрати. Якби ґестапівці володіли польською і переглянули ту чернетку з моєю патріотичною графоманією, то, либонь, остовпіли б! Загальний висновок із цього такий, що я досить повільно дозрівав і надто пізно мудрішав.
…Кожна книжка зазвичай затирає сліди свого поставання, тож урешті в руках залишається тільки текст. Знаю одне: що то все були мої кустарні помисли, які я старанно переклав кібернетичною мовою, що, безумовно, допомогло.
Мабуть, маю непогану загальну орієнтацію, але я не є фахівцем у жодній галузі. Можна дуже добре розумітися в одній, навіть двох дисциплінах, але не у всіх. Присвятивши себе тій чи іншій галузі, слід відмовитися від усієї маси інших. Я не можу систематично заглиблюватися в одну спеціальність, бо мушу розумітися на багатьох речах з різних галузей… У наші часи живуть дев’яносто відсотків від загального числа вчених, які будь-коли народилися на світ. Завдяки цьому пропорційний приріст загальної дурості й некомпетентності дуже стрімкий, і знайти сьогодні серед потопу та Гімалаїв книжок твори першокласних умів набагато складніше, ніж раніше. Я вже не згадую про ту дрібничку, що завжди мав труднощі з доступом до цікавої мені літератури, а отже, був постійно приречений на чималу випадковість у отриманні інформації.
Скажу, наприклад, що останній розділ «Соляріс» [Solaris] я написав після річної перерви. Мусив відкласти цю книжку, бо сам не знав, що зробити зі своїм героєм. А сьогодні вже навіть не можу знайти той «шов» — місце, де її було «склеєно». Ба більше, навіть не знаю, чому так довго не міг її завершити. Тільки пам’ятаю, що першу частину написав одним ривком, плавно й хутко, а другу завершив певного щасливого дня чи місяця після тривалої перерви… Не слід думати, що у мене в голові виринає готовий ескіз усього твору, а відтак я, тремтячи від страху, що можу щось забути, квапливо його записую. Я просто писав, а «оте» діялося.
…Я читав такі вчені рецензії на «Соляріс», що мало що в них сам розумів.
Добрим твором вважаю «Кіберіаду». Є в ній, звісно, фрагменти слабші й кращі, але такі розломи неминучі. Гідна книжка — «Соляріс». Цілком непоганим мені здається «Голос Бога».
Коли моєму синові було вісім років, я написав для нього казку, але, на жаль, після прочитання він її повністю дискваліфікував. Вона йому просто не сподобалася. Натомість казки, що за моїм задумом не були призначені для дітей, він читав із великим задоволенням. Я вочевидь не належу до письменників, які спроможні «прицілитися» в читача, а потім «натиснути на спусковий гачок», а лише мушу писати те, що в даний період здатний написати. Я сам, звичайно, дуже дитинний, мені завжди подобалися забавки... Крім того, уживані поточно генологічні критерії мене як читача ніколи не турбували. Лише цікавило, чи дана лектура захоплює мене, чи ні. Не знаю, наприклад, чи повинні діти читати Кіплінґа? Це їх розважає чи нудить? Коли я був хлопчиком, то читав його з великим задоволенням. Авторський погляд, спрямований на читача, ніколи не здавався мені доречним.
Одним із лих нашого часу було масове інфікування гуманітаріїв структуралізмом, зважаючи на убозтво засобів, які він приніс. Запропоную Вам певну аналогію. Система дорожніх знаків не може брати до уваги «естетику доріг». Нема в ній таких знаків, що відрізняли б прегарні алеї, засаджені старими деревами, та нудні шосе. Структуралістський аналіз семантично багатого роману також більш-менш відповідає хімічному аналізові супу або торта. Встановлюють структури хімічних сполук, від яких справді залежать смакові якості, але хімія не має для подальшої диференціації достатньо сильних засобів.
Коли я був письменником-початківцем, то володів якоюсь, мабуть, марнотратною легкістю писання. Не надто застановлявся, а лише строчив, як божевільний. Тепер із написанням у мене великі клопоти, оскільки нічого не пишу в заздалегідь заданій послідовності. Моя робота дедалі більше нагадує змагання скульптора з важкою, глинистою матерією. Якщо не вдається одна сторінка, я починаю все зі самого початку: доробляю нові ноги, руки чи голову.
У принципі, я завжди намагався діяти настільки скромно, щоб кожне з моїх фантастично-гіпотетичних тверджень мало науково посвідчену обґрунтованість.
Зізнаюся Вам, що мене не надто хвилює думка, як багато людей візьмуть мої книжки до рук. Я навіть дивуюся, коли приходжу до хімчистки(…), а там на мене вже чекає прасувальниця з підготовленими до підписування «Големами», які вона хоче подарувати своїм дітям, найстаршому з котрих — дев’ятнадцять років. У таких ситуаціях я справді бентежуся. Насправді не думаю, що всі вісімдесят тисяч читачів, які придбали цю книжку, мали від неї велику користь… Роблю те, що мене найбільше цікавить, і намагаюся чинити це якомога краще.
Моя творчість — це наче матрац, або металева сітка в ліжку, підвішена на багатьох розмаїтих зачепах. Залежно від того, якою буде наступна епоха та які в ній з’являться ґатунки інтелектуальних резонаторів, певна книжка може відгукнутися співзвучно, а може й не відгукнутися. Ці питання непередбачувані.
Людина «всередині» по суті не змінюється і не раз дивується, дивлячись на свої випалі зуби, полисілу голову, зморшкувате обличчя та зів’яле тіло, бо коли вона заплющує очі, то відчуває себе тією ж людиною, якою була двадцять чи сорок років тому.
(067) 350-18-70
Кошик
